Тихо в храмі і нікого навколо немає, тільки ми гріхами Бога вкотре розпинаймо... Навкруг темно, а у колі мерехтящім світла Ти бліднішаєш від болю до хреста прибитий. Тобі жарко, хочеш пити, Тобі дихать важко… і стікають кров із пітом, і зітхаєш тяжко. Із надією підвівся, та чужі навколо І в терновим, кілкім вінці схилив главу долу. Біля Тебе Іоан лиш, та Тобі ще важче що стоїть він, понурившись, що ридає Мати. Та нестямно знов підвівшись вигукнув із боллю: «Отче, Отче, чом залишив?!» та сходився кров’ю Тоді серце, людське серце розірвалось з болю. Й Бог помер, всупереч смерті з-за Своїй любові. Він воскрес! ...але сьогодні, в п’ятницю страсную. Він самотній. Він страждає. Знов Його катують. І в вечірньому сутінні побачиш, відчуєш Як тремтять жахливі тіні, темні крові струї... А у колі, світла колі, тільки очі бачиш. Його очі. Сльози болю. І собі заплачеш. І не зможеш зрозуміти, як віддав Бог Себе «П р и и м и т е, я д и т е!» За грішних. За тебе... Тихо в храмі... і нікого навколо немає Біля розп’ятого Бога, що за всіх страждає. |