Страсна п'ятниця

Дарья Кучинскайте

Тихо в храмі і нікого навколо немає,
тільки ми гріхами Бога вкотре розпинаймо...
Навкруг темно, а у колі мерехтящім світла
Ти бліднішаєш від болю до хреста прибитий.

Тобі жарко, хочеш пити, Тобі дихать важко…
і стікають кров із пітом, і зітхаєш тяжко.
Із надією підвівся, та чужі навколо
І в терновим, кілкім вінці схилив главу долу.

Біля Тебе Іоан лиш, та Тобі ще важче
що стоїть він, понурившись, що ридає Мати.
Та нестямно знов підвівшись вигукнув із боллю:
«Отче, Отче, чом залишив?!» та сходився кров’ю

Тоді серце, людське серце розірвалось з болю.
Й Бог помер, всупереч смерті з-за Своїй любові.
Він воскрес!
...але сьогодні, в п’ятницю страсную.
Він самотній. Він страждає. Знов Його катують.

І в вечірньому сутінні побачиш, відчуєш
Як тремтять жахливі тіні, темні крові струї...
А у колі, світла колі, тільки очі бачиш.
Його очі. Сльози болю. І собі заплачеш.

І не зможеш зрозуміти, як віддав Бог Себе
«П р и и м и т е, я д и т е!» За грішних. За тебе...
Тихо в храмі... і нікого навколо немає
Біля розп’ятого Бога, що за всіх страждає.