Хто є мій ближній (Gyrenkova Anastasiia)

Чого мене навчила війна?
Що жодна аскеза у мирний час не може зрівнятися з тим, як ти проживаєш цей тяжкий час випробувань.
Відмова від їжі, алкоголю, цигарок, статтєвих стосунків, відвідування публічних заходів - все це ніщо в порівнянні з війною.
Я відвідала Ієрусалим, була в Йорданії на місці Хрещення Ісуса, намагалась усвідомити життя праведного Іова в Омані, молилась по храмах України, Греції, Італії.
Я намагалась слухати себе і занурювалась у глибинний зміст християнської молитви.
Звичайно, я жила повним життям, дозволяючи собі всі радощі земної насолоди.
Але єдине, що мені не було доступне, це розуміння, як це покласти своє життя заради ближнього, і хто є мій ближній?
Батьки, друзі, покровителі, роботодавці, хто?
Війна все змінила. Власне поступово перестало бути важливим. Оточення перетворилось на людей з пораненою душею, які питали про елементарні речі, яких їх позбавили. Гроші втратили свою цінність. Питання, хто мій ближній, якось непомітно отримало дуже просту відповідь. Історії з життя цих ближніх затьмарили власний біль.
Ті, хто був мені дорогий, зникли, як фантоми власної фантазії.
Чомусь дуже легко прощатися з колишніми та з тим, що ми зазвичай називаємо статками. Вони не потрібні після переходу в інше життя. Бо там не спитають, чи були в тебе впливові знайомства і чи маєш ти депозит та нерухомість.
Кожен вчинок на війні - як на долоні, тебе бачать наскрізь очі тих, хто пройшов пекло.
Тому, насправді, аскеза - це лише тренування перед битвою. Це гартує твій дух, а війна - це вже іспит. І кожен відповідає не за себе, а за ближнього...

Подано голосов: 3