Интересно:
Рекомендуем посетить:
Пам'ятай
Звечоріло... Мати запалила свічку. - Що це? - Це на згадку про минуле: про сумні, страшні часи голодні і жорстокі. - Розкажи. - То слухай і запам’ятовуй, щоб і дітям і онукам передав. Та і сам, що б ще не раз згадав. У тридцяті голод панував на Україні. панував і катував людей. Перетрощував життя у млині, Не зерно молов, а душі із землею. Плакала земля так тихо-тихо, Глядячи, як її діти, мов свічки, Тануть на очах. І як крадеться лихо, крадучи надію у сльозах. Серце крається, душа неначе мліє, Коли спогади летять назад. Вогник в моїй пам’яті ще тліє, Як моя бабуся плакала "про ад". Пекло на землі було. По всій країні - Тихо, як в могилі – в кожній хаті смерть. Море горя, сліз і люди мов ті тіні: “Їсти, тільки їсти...” - в головах гуло. Боже, дякую Тобі...- І мати в сльози. Що зберіг родину в ті часи. Україну, рідну Україну Не віддав, не кинув, Господи! Спасе наш, спасибі За травицю, корінці гіркі і горобців. Крихти хліба – царська їжа ніби… Так було тоді, синочку. ЇЇ голос аж тремтів. Сину мій цінуй, що Бог дав! Відкарбуй в душі на все життя: Вдячне серце май і в серці Бога, Щоб не стерло пам’ять забуття. |
